Доксорубіцин - інструкція, застосування, аналоги препарату

Застосування Доксорубіцину

Доксорубіцин - склад і форма випуску препарату

Доксорубіцин: як приймати препарат

Доксорубіцин - протипоказання, побічні ефекти

Аналоги Доксорубіцину

Препарат з групи цитотоксичні антибіотиків. Доксорубіцин ― цитотоксичний антрацикліновий антибіотик, виділений із культури Streptomyces peucetius var. caesius. Принцип дії доксорубіцину пов’язаний з його здатністю зв’язуватися з ДНК та пригнічувати синтез нуклеїнових кислот.

Застосування Доксорубіцину

Лікування широкого спектра неопластичних захворювань, у тому числі гострої лейкемії, лімфоми, злоякісних новоутворень у дітей та солідних пухлин у дорослих, зокрема карциноми молочної залози та легень.

Доксорубіцин - склад і форма випуску препарату

Препарат випускається у формі концентрату для розчину для інфузій.  Це прозорий розчин червоного кольору.

1 мл концентрату містить доксорубіцину гідрохлориду 2 мг;

Допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Доксорубіцин: як приймати препарат

Доксорубіцину гідрохлорид слід застосовувати лише під наглядом кваліфікованого лікаря із досвідом у цитотоксичній терапії. Також пацієнта необхідно ретельно та часто контролювати під час лікування.

Через ризик виникнення частих летальних випадків кардіоміопатії, перед кожним застосуванням слід оцінити переваги та ризики препарату для окремих пацієнтів. Перед початком лікування рекомендовано зробити печінкові проби, а також оцінити функцію нирок.

Доксорубіцин не слід вводити внутрiшньом’язово, підшкірно, перорально або інтратекально.Доксорубіцин вводити внутрішньовенно та, у випадку місцевого лікування пухлини, шляхом повільної внутрішньоартеріальної інфузії або у вигляді внутрішньоміхуровоїінстиляції через катетер. 

Внутрішньовенне застосування.Загальна доза доксорубіцину на цикл може бути різною, залежно від схеми лікування (наприклад, при монотерапії або у комбінації з іншими цитотоксичними препаратами, або у вигляді частини мультидисциплінарного підходу, що включає комбінацію хіміотерапії, хірургічного втручання, променевої терапії та гормонотерапії) та показань.

Доксорубіцин повністю і швидко розчиняється у воді та стерильному 0,9 % розчині натрію хлориду. Краще використовувати останній, оскільки це дасть змогу отримати ізотонічний розчин, що зазвичай краще переноситься.

Доксорубіцин вводити шляхом внутрішньовенної інфузії з вільним потоком рідини (на 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % розчині глюкози) із використанням інфузійного мішка, який виготовлений не з полівінілхлориду, протягом не менше 3, але не більше 10 хвилин, щоб мінімізувати ризик тромбозу або перивенозної екстравазації, що спричиняють тяжкий целюліт, утворення пухирів та некроз тканин. При цьому потрібно переконатися у правильності введення голки у вену. Даний метод знижує ризик витікання препарату і забезпечує промивання вени наприкінці введення. При ін’єкції у судини малого діаметра або у випадках повторних ін’єкцій в одну і ту ж саму вену може розвиватися флебосклероз.

Доксорубіцин можна застосовувати внутрішньовенно як одноразову дозу упродовж декількох хвилин як короткочасну інфузію тривалістю до 1 години або як тривалу інфузію тривалістю до 96 годин. Введення шляхом струминної ін’єкції не рекомендовано.

Доза зазвичай розраховується на основі площі поверхні тіла. При монотерапії рекомендована доза доксорубіцину на цикл для дорослих становить 60‒75 мг/м² площі поверхні тіла. Препарат застосовувати шляхом внутрішньовенної інфузії з 21-денним інтервалом з огляду на стан крові та кісткового мозку пацієнта, за умови нормального відновлення стану організму після токсичного впливу препарату (особливо після пригнічення функції кісткового мозку і стоматиту). Нижча доза (60 мг/м²) рекомендована пацієнтам зі зниженим резервом кісткового мозку у літньому віці або внаслідок попереднього лікування чи пухлинної інфільтрації кісткового мозку.

Рекомендована доза на цикл може бути введена за 1 раз, бути поділена на 2‒3 введення протягом послідовних днів. Для застосування препарату у дітей рекомендовано вводити альтернативну дозу 30 мг/м²/добу внутрішньовенно протягом 3 днів поспіль; повторювати курс через кожні 4 тижні. Графік дозування та дози можна коригувати згідно з протоколом. Точну інформацію про дозування див. у поточних протоколах.

Якщо препарат застосовувати у комбінації з іншими протипухлинними засобами, що можуть потенціювати токсичний вплив, може бути необхідним зниження дози доксорубіцину до 30‒60 мг/м² кожні 3‒4 тижні.Не слід перевищувати максимальну кумулятивну дозу препарату 450‒550 мг/м² незалежно від схеми лікування (включаючи комбінацію з іншими протипухлинними засобами, наприклад з даунорубіцином). Для пацієнтів із супутніми захворюваннями серця, які отримують медіастинальну променеву терапію та/або опромінення серця, для пацієнтів, які попередньо лікувалися алкілуючими агентами, та пацієнтів з груп підвищеного ризику (пацієнти, які хворіють на артеріальну гіпертензію вже більше 5 років, пацієнти з коронарними, клапанними або міокардіальними серцевими порушеннями, віком понад 70 років) рекомендована максимальна кумулятивна доза не повинна перевищувати 400 мг/м², при цьому необхідно проводити моніторинг функції серця.

Внутрішньоміхурові інстиляції. Доксорубіцину гідрохлорид можна застосовувати у вигляді внутрішньоміхурової інстиляції для лікування поверхневого раку сечового міхура та попередження рецидиву після трансуретральної резекції. Інтравезикальне введення не призначати при проліферуючих пухлинах, що проникають у м’язовий шар стінок сечового міхура. Рекомендується інстиляція 30‒50 мг у 25‒50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Рекомендується знижувати дозу для пацієнтів із порушенням функції печінки для попередження збільшення загальної токсичності:

·рівень білірубіну у плазмі крові 1,2‒3 мг/100 мл (20‒50 мкмоль/л) та утримання бромосульфонфталеїну (BSP) на рівні 9‒15 % ― застосовувати 50 % звичайної дози;

·рівень білірубіну у плазмі крові 50‒85 мкмоль/л ― застосовувати 25 % звичайної дози;

·рівень білірубіну у плазмі крові ˃85 мкмоль/л ― припинити лікування.

Доксорубіцин не слід призначати хворим із тяжким порушенням функції печінки.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Немає необхідності змінювати рекомендовану дозу препарату при застосуванні пацієнтам із порушеннями функції нирок середньої тяжкості через низьку екскрецію доксорубіцину із сечею. Пацієнтам із нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) менше 10 мл/хв) слід призначати 75 % запланованої дози.

Пацієнти з ризиком розвитку порушень з боку серця

Для пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку серцевої токсичності слід застосовувати лікування у вигляді 24-годинної інфузії в одноразовій дозі, а не у вигляді ін’єкції. Застосування такого способу знижує ризик розвитку серцевої токсичності без зниження терапевтичного ефекту. Таким пацієнтам перед кожним курсом лікування слід проводити дослідження фракції викиду лівого шлуночка.

Пацієнти з ослабленим імунітетом

У разі імуносупресії дозу знижувати, альтернативна доза ― 15‒20 мг/м²поверхні тіла на тиждень.

Пацієнти з обмеженим резервом кісткового мозку, не пов’язаним із впливом хвороби на кістковий мозок

Дозу можна зменшити для пацієнтів із мієлосупресивним лікуванням в анамнезі. Резерв кісткового мозку у них може бути недостатнім.

Пацієнти літнього віку

Пацієнти літнього віку можуть потребувати зниження дози.

Діти

У зв’язку з суттєвим ризиком доксорубіцин-індукованої кардіотоксичності в дитячому віці слід застосовувати певні максимальні кумулятивні дози, які залежать від віку пацієнтів. Для дітей (віком до 12 років) максимальна кумулятивна доза зазвичай становить 300 мг/м², в той час як для підлітків (від 12 років) максимальна кумулятивна доза досягає 450 мг/м². Для немовлят максимальні кумулятивні дози все ще не встановлені, але вважається, що у них переносимість ще нижча.

Для дітей дозу препарату необхідно зменшити, оскільки вони мають підвищений ризик розвитку кардіотоксичності, особливо віддаленої. Слід очікувати розвиток мієлотоксичності на 10‒14-й день після початку лікування.

Доксорубіцин - протипоказання, побічні ефекти

Протипоказання

Гіперчутливість до доксорубіцину або до інших компонентів препарату, інших антрациклінів чи антрацендіонів. Період вагітності або годування груддю.

Внутрішньовенне введення: персистуюча мієлосупресія; тяжкі порушенняфункції печінки; тяжкі порушення функції серця; гострий інфаркт міокарда; нещодавно перенесений інфаркт міокарда; гостре запальне захворювання серця; тяжка аритмія; попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами доксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та/або іншими антрациклінами та антрацендіонами; тяжкий стоматит, спровокований попереднім лікуванням із застосуванням цитотоксичних засобів та/або опромінюванням (у тому числі у пацієнтів із високим ризиком кровотечі); гострі системні інфекції.

Внутрішньоміхурове введення: інвазивні пухлини, які проростають у стінку сечового міхура, інфекції сечовивідного тракту, запалення сечового міхура, проблеми з катетеризацією, гематурія.

З огляду на токсичність препарату медичний персонал має вживати запобіжні заходи при роботі з ним: використовувати захисний одяг, своєчасно утилізувати невикористаний лікарський засіб та відходи, тощо.

Побічні реакції на Доксорубіцин

Лікування доксорубіцином часто спричиняє побічні реакції, і деякі з цих реакцій досить серйозні, тому потрібний ретельний нагляд за станом пацієнта. Частота і вид побічних реакцій залежать від швидкості введення та дози препарату.

• Інфекції та інвазії: дуже часто ― інфекція; часто ― сепсис, септицемія.
• Доброякісні та злоякісні неоплазми та утворення невідомої етіології (включаючи кісти і поліпи): нечасто ― гострий лімфобластний лейкоз, гострий мієлобластний лейкоз.
• З боку крові та лімфатичної системи: дуже часто ― мієлосупресія, включаючилейкопенію, нейтропенію, тромбоцитопенію, анемію; дуже рідко ― септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або летальний наслідок.
• З боку імунної системи: рідко ― анафілактичні реакції; невідомо ― анафілактичний шок.
• З боку репродуктивної системи: дуже рідко ― аменорея, олігоспермія, азооспермія, припливи.
• З боку метаболізму та обміну речовин: дуже часто ― зниження апетиту, зменшення маси тіла; дуже рідко ― гіперурікемія; невідомо ― дегідратація, анорексія.
• З боку органів зору: часто ― кон’юнктивіт; невідомо ― кератит, підвищена сльозотеча.
• З боку серця: дуже часто ― кардіотоксичність, яка може проявлятися у вигляді тахікардії, в тому числі надшлуночкової тахікардії та змін на ЕКГ; часто ― застійна серцева недостатність,конгестивна (дилатаційна)кардіоміопатія із загрозою для життя (після кумулятивної дози 550 мг/м²), синусова тахікардія, вентрикулярна тахікардія, суправентрикулярна та вентрикулярна екстрасистоли, брадикардія, аритмія, асимптоматичне зменшення фракції викиду лівого шлуночка; дуже рідко ― неспецифічні зміни на ЕКГ (зміни сегмента S-T, низький вольтаж, подовження інтервалу Q-T), окремі випадки аритмії із загрозою для життя, гостра лівошлуночкова недостатність, перикардит, синдром перикардиту/міокардиту з летальним наслідком; невідомо ― атріовентрикулярна блокада,тахіаритмія, блокада ніжок пучка Гіса.
• З боку судинної системи: часто ― кровотеча; нечасто ― тромбоемболія; невідомо ― флебіт, тромбофлебіт, припливи, шок.
• Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення: невідомо ― бронхоспазм.
• З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто ― мукозит/стоматит, езофагіт, гастроінтестинальні порушення, діарея, нудота, блювання, коліт; часто ― біль у животі; нечасто ― гастроінтестинальна кровотеча, біль у животі, некроз товстої кишки з масивною кровотечею та тяжкими інфекціями; дуже рідко ― ерозії/виразки слизової оболонки шлунка, виразки слизової оболонки (ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунково-кишковий тракт), гіперпігментація слизової оболонки ротової порожнини.
• Гепатобіліарні порушення: невідомо ― гепатотоксичність (іноді з розвитком цирозу), тимчасове підвищення рівня трансаміназ.
• З боку шкіри та підшкірної тканини: дуже часто ― долонно-підошовна еритродизестезія, дозозалежна алопеція (у більшості випадків оборотна), почервоніння, фотосенсибілізація; часто ― місцеві реакції гіперчутливості у зоні опромінення (анамнестичний радіаційний феномен), кропив’янка, висип, місцева токсичність, гіперпігментація шкіри та нігтів, свербіж; рідко ― екзантема, оніхолізис, екстравазація (може призводити до тяжкого целюліту, утворення пухирів, тромбофлебіту, лімфангіту та місцевого некрозу тканин); дуже рідко ― утворення пухирів; невідомо ― запалення шкіри, актинічний кератоз.
• З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: невідомо ― артралгія.
• З боку нирок та сечовидільної системи: дуже часто― забарвлення сечі у червоний колір; часто ― некроз стінки сечового міхура, зниження ємкості сечового міхура, дизурія, хімічний цистит внаслідок інтравезикального введення препарату (з такими симптомами як подразнення сечового міхура та уретри, дизурія, странгурія, полакіурія, гематурія, везикулярні спазми, геморагічний цистит); дуже рідко ― гостра ниркова недостатність, гіперурикемія та подальша сечокисла нефропатія внаслідок масивного лізису пухлини.
• Загальні порушення та реакції у місці введення: дуже часто ― підвищення температури тіла, астенія, гарячка; часто ― реакції у місці введення (еритематозні реакції по ходу вени, біль, флебіт, флебосклероз); нечасто ― дегідратація; рідко ― тремор, запаморочення; невідомо ― дискомфорт, тяжкий целюліт.
• Обстеження: дуже часто ― відхилення показників ЕКГ від норми, зміни рівнів трансаміназ, збільшення/зменшення маси тіла.
• Хірургічні та медичні процедури: невідомо ― ушкодження, спричинені опроміненням (шкіра, легені, стравохід, слизова оболонка шлунка, серце), які вже загоюються, після введення доксорубіцину можуть виникати знову.

Аналоги Доксорубіцину

• Адрибластин швидкорозчинний
• Дополо

Джерело: Державний реєстр лікарських засобів України. Інструкція публікується зі скороченнями винятково для ознайомлення. Перед застосуванням проконсультуйтеся з лікарем і уважно ознайомтеся з інструкцією. Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я.